ДОРОСЛІ ТА ПІДЛІТКИ

 

     Ми, дорослі, забуваємо про те, що дитина — це не наша власність, а особистість, із якою по­трібно спілкуватись як із рівною. Будь-який підліток гідний уваги і поваги. Відтак він об­ражається і протестує, коли обмежують його права, самостійність, коли вимагають слухня­ності, надто контролюють і опікують, а також карають, не прислухаючись до його позиції.

     Діти підліткового віку гостро потребують уваги до­рослих, але вона має  свої особливості.

     Так, під­літок ніби хоче нам сказати: «Дайте мені спокій, але не залишайте самого!». Тому дуже важливо все з ним обговорювати, однак не вимагати у на­казовій формі звіту про все, що він робить, думає, відчуває.

     Треба поважати почуття підлітка, його право на власні таємниці, на особисте життя. Необхідно вчасно дати певну свободу дитині, проте непо­мітно і тактовно її «підстраховувати», відкоригувати поведінку.

      Батькам слід пам'ятати, що:

1) спілкування з дітьми не варто перетворю­вати на вияв взаємного невдоволення.           Говорити треба, уникаючи зауважень і недомовок. Дорослі звикли вважати свої проблеми серйознішими, ви­магаючи до себе співчуття та розуміння, а при­слухатися до дитини їм бракує часу й сили;

2) виховувати дитину потрібно насамперед власним прикладом. Тому, коли батьки ставлять перед дитиною якісь вимоги, норми і правила, а самі цього не дотримуються, зрозуміло, що це викликає протест. Шлях до взаєморозуміння в будь-яких ситуаціях передбачає, передусім, ви­соку культуру з боку батьків і вчителів, бо вони — зразок для наслідування;

3) найблагодатнішим у взаєминах підлітків із дорослими є такий стиль спілкування, коли до них звертаються з проханням, а не приму­шують, не критикують поведінку, а обговорюють. Крім того, дають змогу приймати власні рішення. Важливо, щоб батьки визнавали свої помилки, не соромилися сказати: «Вибач!», не боялися втра­тити свій авторитет.